Тема 8. Соціальні підприємства. Історії успіху

Кейс №1 Acoustic UA

Юлія Ворман мешкає в Кривому Розі. Вона має проблеми з зором. Її покликання — психологічна консультація. Вона знає та вміє, як допомогти людям у тяжких психічних станах. Юля отримала три вищих освіти (прописом, “три”. От скільки університетів закінчили ви, шановний читаче?). Останню освіту Юля отримала 2017 року. На жаль, держава Юлі запропонувала роботу лише у Товаристві сліпих — це проста ручна праця, якої з кожним роком стає все менше…
Для справки, Українське товариство сліпих за підтримки держави проводить заходи щодо соціально-трудової, медичної та професійної реабілітації інвалідів — громадян України, які не можуть конкурувати на ринку праці. Організація забезпечує працевлаштування, медичну і соціальний захист інвалідів по зору. Вони наспрпавді ЄДИНА в Україні організація, яка системно допомагає. Але...
Наша Юля почала вигорати.
Просто уявіть себе дельфіном, якому пропонують діставати їжу на бананових пальмах. Банани солодкі, споживні. Але дельфіни не здатні лазити по деревах. Вибачте, дельфіни живуть у воді…
Так само і Юля стикнулася з проблемою працевлаштування людини з вадами зору. Вона має освіту, навіть має норму закону, за якою інвалідів наче мають працевлаштовувати за особливими квотами. Але для таких працівників необхідні особливі умови та обладнання. Тому або ти сидиш вдома, або крутиш гайки у Товаристві сліпих. 
Але знайшовся Владислав, соціальний підприємець, який опікується проблемами таких людей. Він винайшов засіб ГО "Бачення розмовою" , яким люди з вадами зору можуть заробляти і бути насправді корисними. Він розробляє під ключ лінії телефонної підтримки, перша лінія — психологічна підтримка в умовах пандемії. Вони вже навчили 5 працівників техпідтримки, серед яких Юля.
Тепер Юля має роботу своєї мрії.
Вячеслав Овсеенко поділився з нами планами на майбутнє — розширення підприємства за межі сходу України, розробки лінії підтримки для замовника зі Львова.
Ми щиро зичимо цьому соціальному підприємству успіху та пропонуємо усім скористатися послугами Acoustic UA

Кейс №2 "Паростки майбутнього" 

Вихователька. Логопед. Натхненниця, але нам здалося, що це — справжня Добра Фея!
Тетяна Крохмаль за покликанням — коректуюча педагог. Її історія почалася з народження молодшої сестрички, яка отримала родову травму. Так трапляється, на превеликий жаль. Трагічна подія стала поштовхом до розвитку особливої чутливості до особливих людей та особливих діток.
Пані Тетяна, коли ще піклувалася про свою маленьку дитинку, познайомилася з мамою дитинки із синдромом Дауна. Вона взялася допомогти їй навчитися читати та вимовляти звуки. І в ней вийшло! З того часу її серце назавжди з цими сонечками.
Так народився проект Паростки майбутнього . Це школа розвитку навичок для дітей з СД. Вони проводять різні творчі майстер-класи, особливі доречі. Їх УТП — вирощування мікрозелені на продаж. Також вони можуть навчити вирощувати зелень вдома або прислати готові набори вам поштою.
Тетяна, як соціальний педагог та майстриня, надихає та перетворює наш світ на краще. А от менторами паростків майбутнього стали Валентина та Тетяна з @greenforyou.kharkov

Кейс №3 Green For You

Чи здатні ви сьогодні зі свого міського помешкання переміститися до села і розпочати соціальний бізнес? Ні? А от наші героїні Валентина та Тетяна говорять, що вони теж не здатні… точніше, були не здатні. Примусила війна з східним сусідом.
Жінки залишили усе у Донецькій області, не знайшовши собі роботи по професії (аудит та бухгалтерія), зробили робочі місця самі собі. Вони вирощують мікрогріни, працевлаштовають такими чином переселенців та людей з особливим потребами.
Сьогодні їх підприємство з квартирної садиби перетворилося на заміську плантацію, вони продають мікрогріни у мережах супер-маркетів, проводять майстер-класи, навчають школи розвивати садиби та навіть надають менторську підтримку бізнес сервісу Паростки майбутнього.
Окрім того, що регулярно споживаючи мікрозелень, ви робите добру для свого здоров’я, ви підтримуєте соціальне підприємство Green for you - микрогрин / микрозелень Шукайте їх на поличках супермаркетах і робіть разом з покупкою дві добрі справи!

Кейс № 4 3,14 BAN

Заснування: червень 2019.

Організаційна форма діяльності: ФОП.

Місія: формування культури усвідомленого споживання.

Кількість працівників: 5 (2 – внутрішньо переміщені особи).

Діяльність: апсайклінг - переробка банерів, які вже не використовуються, на товари споживчого побуту – сумки, чохли для навушників, ноутбуків, планшетів, тощо. 

Катерина Уварова, як і сотні тисяч вимушених переселенців, разом із родиною у 2014-му виїхала з Макіївки. Вже на підконтрольній Україні території закінчила школу, вступила до Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Зараз - студентка четвертого курсу соціологічного факультету. 

Про бізнес Катерина чула з дитинства. У рік її народження родина відкрила фірму з виробництва та продажу лабораторного та торгового обладнання, вимірювальної техніки. Бізнес був мрією Катерини; ще школяркою вона пройшла навчання в бізнес-школі ЮніорБанку, пізніше – закінчила курси веб –дизайну. Вже на новому місці проживання, в Харкові, допомогла родині переформатувати їхній бізнес і створила інтернет-магазин "Лабзона". Керівником сімейного бізнесу продовжує бути мама Катерини – Юлія Уварова, а сама Катя, вже маючи досвід модельного бізнесу й дизайну одягу, вирішила займатися власною справою в цій сфері. 

У 2018 дівчина розробила оригінальний дизайн футболок, виготовила першу партію і виставила на продаж вже на власному сайті NADENU.COM. Молодіжні футболки розійшлися дуже швидко. Далі - нові дизайни, розширення лінійки молодіжного та дитячого одягу – і ось вже асортимент представлений не тільки в інтернет-магазині, а й в брендових бутиках одягу Харкова. У 2018 було сворено колекцію  футболок гендерної тематики, яку презентували на фестивалі «Kharkiv Fashion 2019».

Власний бізнес успішно стратував, але Катерині хотілося чогось іншого - нового, цікавішого. Час роздумів і пошуків нової бізнес-ідеї співпав із участю Катерини в програмі Британської Ради Creative Spark, присвяченої соціальному підприємництву. Викладач британського Англіа Раскін університету Анді Бреді із захопленням розповідав про соціальну цінність, глобальні проблеми людства та можливі шляхи вирішення частини цих проблем соціальними підприємствами. Ця програма змінила Катерину, і вона відчула бажання працювати в сфері соціального підприємництва. Катерина звернула увагу на численні передвиборчі та рекламні борди на вулицях міста і подумала: банерна тканина складається з сітки ПВХ і вінілових полімерів. Після рекламної кампанії банери не потрібні, їх викидають. Один банер може розкладатися до 100 років. Але банерній тканині можна дати друге життя, зробивши з неї довговічну сумку або портфель. А ще - чохли для ноутбуків, навушників, гаманці, ключниці і багато іншого. Банерна тканина характеризується міцністю, добре тримає форму і не промокає. Так виникла ідея нового бізнесу  - апсайклінгу. Це не тільки нове життя непотрібних речей, але і спосіб донести до людей, що така продукція допомагає значно скоротити кількість відходів, які негативно впливають на екологію.

На підприємстві працюють внутрішньо переміщані особи, що перебувають в нових для себе соціальних та психологічних умовах. Як, власне, і сама засновниця бізнесу.

На початку реалізації бізнес-ідеї Катерина зіткнулася з такими труднощами:

- стартовий капітал складався тільки зі студентської стипендії, яку витрачали на заробітну плату швачки та швейну фурнітуру, іншого фінансування -  грантів чи кредитів - до цього часу отримати не вдалося (було подано 8 грантових заявок); 

- при виготовленні продукції з банерів використовували побутову швейну машинку, яка часто виходила з ладу, бо не була призначена для пошиву товарів із такого матеріалу; 

- власниця не визначилася з цільовою аудиторією та стейкхолдерами соціального підприємства;

- не було попередньо розроблено систему реалізації товарів, у тому числі за кордон;

- бюджет рекламної кампанії був нульовим.

Успіхи соціального підприємства 3,14 BAN за 8 місяців роботи.

• Отримали в дар для переробки 300 кв.м. банерів.

• Пошили понад 150 виробів - шопперів, чохлів для планшетів та навушників, гаманців, ключниць і навіть візок для продуктів.

• Взяли участь у першому всеукраїнському фестивалі культури і Zero Waste Fest в Харкові.

• Про 3,14 BAN написали понад 20 ЗМІ.

• Взяли участь у семінарах на Lviv Fashion for eco.

• Взяли участь в проекті UFW спільно з ROZETKA.

• Були спікерами на фестивалі креативних ініціатив в Краматорську, в Донецькій торгово-промисловій палаті.

• Виступали в якості спікерів в ХНУ імені В.Н. Каразіна.

• Взяли участь у виставці "Еко-арт превращение" в обласному організаційно-методичному центрі культури й мистецтва.

• Стали переможцями в номінації "Підприємець" в Studway Awards 2019.

• Співпрацюють з місією ООН з прав людини та IT-компаніями.

• Перший прибуток отримали через 6 місяців роботи.

Контакти:

Директор Катерина Уварова

телефон +38 066 776 59 99, 

FB https://www.facebook.com/314ban/

Зустріч Катерини Уварової зі студентами соціологічного факультету 26 квітня 2021

Кейс № 5 Горіховий дім: (соціальний) бізнес

Автори кейсу: Артем Корнецький, Марта Гаранджа


Вступ

Юрій Лопатинський з 2011 року є засновником соціального підприємства “Горіховий дім”, що виготовляє і продає випічку, а прибуток направляє на підтримку жіночого центру інтегральної опіки. Восени 2016 року бізнес потребував прийняття управлінських рішень: був відсутній приріст продажів; частими стали відгуки про те, що випічка не є “соціальною”; новий напрямок (їдальня) не показав себе ефективним. Не все добре було і з соціальною складовою: до кінця року потрібно було звільнити приміщення жіночого центру.

Юрій прагнув розвивати свій бізнес із соціальною місією для чого потрібно було вирішити ряд організаційних проблем. Які ж управлінські рішення могли допомогти йому в той час?


Соціальне підприємництво: український контекст

Анексія Криму та війна на Донбасі стрімко збільшили і без того велику кількість людей, які належать до соціально вразливих категорій населення — ветеранів, переселенців, дітей-сиріт, людей з інвалідністю тощо.

Вразливі соціальні верстви отримують пільги від держави. Однак ці пільги лише частково вирішують проблеми соціальної адаптації і працевлаштування. Та й коштів у бюджеті не вистачає на усі “дірки” соціальної сфери. Українська ситуація не унікальна — світовий досвід говорить, що успішне й ефективне вирішення проблем суспільства можуть запропонувати підприємці.

З 2014 року в Україні спостерігається стрімкий розвиток соціального підприємництва, яке стало активним учасником вирішення суспільних проблем. Цьому сприяли міжнародні донори та інституції, але головним чинником такого розвитку стали підприємці, які працюють на межі комерційного та громадського секторів. Одним із таких підприємців є Юрій Лопатинський.


Соціальна складова: Центр підтримки

Почалося все із громадської організації (ГО) “Народна допомога”. ЇЇ основний напрям — це робота з жінками в кризових ситуаціях, для чого в 2010 році був створений спеціальний жіночий центр інтегральної опіки (Центр). Центр фінансувався грантами і не мав підтримки держави, оскільки адміністрація міста прагнула робити подібні проекти самостійно. Заклад діяв як соціальний проект і постійно потребував грошей. Жінки самостійно платили за комунальні послуги, що відігравало важливу роль для їх соціалізації, але цього не вистачало. Пізніше частину гонорарів соціальних працівників Центру покривали через бюджет міста, але основну частину грошей треба було фандрейзити (10-13 тис. грн щомісяця).


Цільовою аудиторією Центру ставали жінки від 18 років, які потрапили у складні життєві обставини (стали безхатченками) і прагнули інтегруватися у звичайне суспільне життя. Для них у будинку на вул. Старознесенській було 12 місць, але протягом одного року крізь Центр могло проходити більше жінок. Так, у 2015 році їх було 21. Позиція в роботі закладу є простою і вона повністю втілена в його кредо — “Ми не робимо для жінок нічого, ми створюємо для них можливості”. Такий підхід та професіоналізм в соціальній роботі дозволив давати потужні результати. За статистикою 90% виходів із Центру є позитивними.

В 2011 році донори запропонували Юрію шукати подальше фінансування в громаді. Згодом з’явилась ідея фінансувати Центр через бізнес, який спочатку треба було створити.


Бізнесова складова: “Горіховий дім”

Не маючи бізнес-освіти, Юрій дізнався про соціальне підприємництво під час подорожі до Австрії. Ця модель максимально підходила до його ситуації, тому було вирішено запустити пекарню, яка б виготовляла і продавала продукцію, а потім направляла прибуток на фінансування соціальної складової. Все разом це стало називатись “Соціальне підприємство пекарня “Горіховий дім”.

Перше обладнання “Горіховий дім” отримав за грантові кошти. Цих грошей вистачило на пічку, тістоміс та ремонт приміщення. Перше печиво Юрій виготовляв сам разом із соціальними працівниками Центру. Не вміючи обраховувати собівартість та маржу продукції, він формував початкові ціни практично методом генерації випадкових чисел. На щастя, на 2012 рік прийшовся розквіт кав’ярень у Львові, які і стали основними клієнтами пекарні, а ціна продукції була поступово врегульована до ринкових умов. На той час в пекарні працювало 4 людини.


У пекарні була спроба залучити до праці жінок із Центру, але цю спробу не можна вважати успішною. Жінки в кризових ситуаціях не часто можуть проявити потрібну дисципліну, що була необхідна для ефективної роботи бізнесу. Юрій прагнув мати ефективний виробничий процес та високу якість своєї продукції, тому було вирішено відмовитись від даної ідеї.


Поступово у пекарні почали з’являтись клієнти, які замовляли нову продукцію (наприклад, львівські прецлі), коло кав’ярень-клієнтів розширювалось, “Горіховий дім” почав приймати участь в ярмарках. Із зростанням об’ємів виробництва, було прийнято рішення взяти додаткову людину, яка б займалася продажем та доставкою. Пекарня переїхала в нове приміщення.


Маючи успіхи в бізнесі, у жовтні 2014 року Юрій вирішує отримати професійну освіту та вступає до Львівської бізнес-школи УКУ. Ця освіта стане важливим фактором у розв’язанні викликів з якими зіткнеться “Горіховий дім” протягом 2015-16 років.


Дилема


Станом на 2015 рік Центр потребує 15-20 тис. грн щомісяця, а соціальна пекарня генерує 60-80 тис. грн доходу, 20-30 тис. грн з якого є чистим прибутком. Хоча і первинні потреби соціального підприємства перекривались, зростання бізнесу уповільнилось не зважаючи на постійне покращення якості продукції (нові печі, вдосконалення рецептур, кращі умови праці, нова упаковка тощо). Юрій розпочав детальний аналіз та роботу з новими ідеями.


Прямі розмови з клієнтами виявили проблему: люди не хочуть “соціального печива” з “соціальної пекарні”, вони хочуть смачного печива. Такі назви для них виглядали як спроба замінити якість продукції на соціальну складову. Печиво з “Горіхового дому” є смачним, але люди питали, чому тоді воно називається “соціальним”? Спроби вийти на київський ринок були невдалими з тими самими відгуками — київські заклади не потребують соціальності.


В 2016 році Юрій отримав сповіщення про те, що Центр має звільнити приміщення, де живуть жінки, до кінця року. Потрібно шукати нове приміщення, що ставить під сумнів достатність фінансування від пекарні для таких кроків.


Переїзд в нове приміщення пекарні на території швейної фабрики “Троттола” спричинив появу нової ідеї — у Юрія виникло бажання відкрити там їдальню. В 2016 році “Горіховий дім” бере доступний кредит по спеціальній програмі для соціального підприємництва від WNISEF, щоб цей проект став реальністю. Також його підтримав власник “Троттоли” Ярослав Рущишин і їдальня відкрилась влітку 2016 року. Проте за декілька місяців її роботи стало зрозумілим, що працює вона неефективно.


На той час “Горіховий дім” також потребував вдосконалення бізнес-процесів, зміни підходів до мотивації персоналу, нових ідей розвитку бізнесу та засобів їх реалізації.